Зерно та традиція серпанкового ткацтва на Рівненщині

Серія публікацій про кулінарні експедиції ГО “Агенція сталого розвитку міста”, які популяризують кулінарні традиції та нематеріальну спадщину м.Рівне та Рівненщини. В статті збережено діалект регіону та пряму мову.

З метою збереження та популяризації традиційної кулінарної спадщини Рівного та Рівненщини, в 2020 році стартував міжнародний проєкт «Культурна спадщина кухні – просування кулінарних традицій через професіоналізацію гастрономічної пропозиції Любліна і Рівного», який реалізує Управління з питань стратегічного розвитку та інвестицій виконавчого комітету Рівненської міської ради та ГО «Агенція сталого розвитку міста» спільно з Урядом міста Люблін. Проєкт здійснюється за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках програми транскордонної співпраці «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020».

З давніх давен сіяли зерно та льон

На  Поліссі жито було основним зерном, а наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. воно займало 50-60% посівних площ. Сіяли тут також гречку й просо, ячмінь і овес. Пшениця була мало поширена через нестабільну родючість на піщаних чи багнистих ґрунтах. Таке співвідношення посівів зернових збереглося і до сьогодні.
 

З борошна пекли хліб, млинці, житні книші (випікали на Проводи, Святий вечір і Голодну кутю, на поминальні дні й для панахиди). Із зерна готували алкогольні напої, як наприклад “житнівку” та вівсяний кисіль.
Так  як регіон північно-західного Полісся завжди був багатим на льон - його використовували місцеві господині у приготуванні їжі та виготовлені полотна.  Біля кожної хати завжди стояла терниця, кожне село мало клиновий верстак, на якому селяни ‘’били’’ олію з насіння льону. Таким чином отримували лляну олію, яку вживали до різноманітних страв. Використовували для приготування прибивки (так званої зажарки цибулі), яку добавляли до картоплі, квасолі, каші. А лляною макухою приправляют страви, зокрема картоплю (інколи залишають  її в лушпинні) та подають з росолом.
Особливістю серпанкового ткацтва на Поліссі є технологічний процес створення надтонкого полотна з стебла льону, а також художньо-моделювальні характеристики та біло-червона кольорова гама.

Особливістю серпанкового ткацтва на Поліссі є технологічний процес створення надтонкого полотна з стебла льону, а також художньо-моделювальні характеристики та біло-червона кольорова гама.

Вироби з серпанку мешканці рівненського Полісся використовували упродовж всього життя. На нього приймали новонароджену дитину, серпанковою наміткою покривали голови молодих під час весільного обряду. З серпанку шили святкові костюми, фартухи, накидки, ходили до церкви, а також вкривали тіла померлих.

Для серпанкового ткацтва виготовляли інструмент верстат, який дозволяв ткати з надтонкого волокна. На  північно-західному Поліссі є досить відомим відомим село Крупове Дубровицького району, де збереглась традиція серпанкового ткацтва. В цьому селі вболівають за збереження серпанку заслужені майстри народної творчості України,  де проводять майстер-класи навчають ткацтву. Тут майже у кожній родині є майстрині, які з покоління в покоління передають свої знання.

Наші   поліські традиції - чи то кулінарні,  чи то ремесло, вірування чи обряди - це  все наша історія, спадщина наших предків та поколінь. Вона є надзвичайно багатою та невичерпною. Щоб ця  нематеріальна спадщина не зникла з часом -  дуже важливо її зберігати та розповідати про неї світу.

Проєкт «Культурна спадщина кухні – просування кулінарних традицій через

професіоналізацію гастрономічної пропозиції Любліна та Рівного» створено та реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020. За зміст несе відповідальність лише ГО «Агенція сталого розвитку міста», і він не відображає позиції Європейського Союзу.

Фотограф Антон Трофімчук